Міністерство освіти і науки, Молоді та спорту українидержавний вищий навчальний заклад

«ужгородський національний університет»юридичний факультет

науковий вісникужгородського національного університету

серія

правовипуск 19

том 1

ужгород-2012

ББк 72.96.67 у33 у33удк 001:34

Журнал включено до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів

доктора і кандидата наук з юридичних дисциплін. Постанова Президії ВАКу України № 205/5 від 08 червня 2005 року.

Проведено перереєстрацію видання, Постанова Президії ВАКу України № 105/3 від 08 липня 2009 року.

редакційна колегіЯ:

головний редактор: Бисага Ю.М. – д.ю.н., професорЗаст. гол. редактора: гарагонич о.в. – к.ю.н., доцентвчений секретар: Белов д.М. – к.ю.н., доцентЧлени редколегії: Бобровник с.в. – к.ю.н., професор

Булеца с.Б. – к.ю.н., доцентворонова л.к. – д.ю.н., професор, академік Академії правових наук Українигомонай в.в. – к.ю.н., доцент греца Я.в. – к.ю.н., доцентгрошевий Ю.М. – д.ю.н., професор, академік Академії правових наук Українидзера о.в. – д.ю.н., професор, член-кореспондент Академії правових наук Україникозюбра М.і. – д.ю.н., професор, член-кореспондент Академії правових наук Україниколодій а.М. – д.ю.н., професоркубічек п. – к.ю.н., професор, Університет імені Я.А. Коменського, м. Братислава (Словацька Республіка)лазур Я.в. – д.ю.н., професорлемак в.в. – д.ю.н., професор, член-кореспондент Академії правових наук УкраїниМарек к. – к.ю.н., професор, Університет імені Т.Г. Масарика, м. Брно (Чеська Республіка)Марцеляк о.в. – д.ю.н., професор Митровка Я.в. – к.ю.н., доцент палінчак М.М. – к.і.н., доцентпатакійова М. – професор, доктор права, к.ю.н., проректор Університету імені Я.А. Коменського, м. Братислава (Словацька Республіка) петришин о.в. – д.ю.н., професор, академік Академії правових наук Українипраневічєне Б. – к.ю.н., професор, Університет імені Міколаса Ромеріса, м. Вільнюс (Литовська Республіка)рогач о.Я. – д.ю.н., професор семерак о.с. – к.ю.н., професор сідак М.в. – д.ю.н., професор скрипнюк о.в. – д.ю.н., професор Фазикош в.г. – к.ю.н., професор Чечерський в.і. – к.ю.н., доцент Ярема в.і. – д.е.н., професор

рекомендовано до друку вченою радою державного вищого навчального закладу «ужгородський національний університет»,

протокол № 4 від 26 квітня 2012 року.свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серія вк № 7992, видане державним комітетом телебачення і радіомовлення

09.10.2003 р.

© ужгородський національний університет, 2012 © ідея дизайну обкладинки належить проф. Бисазі ю.М.

33

ЗМіст

роЗділ 1теоріЯ та історіЯ держави і права; історіЯ політиЧних і правових уЧень; ФілосоФіЯ права 9атаманова н.в. правовий порЯдок запорізької січі Як феноМен правового життЯ україни (XVI – XVIII ст.) 9

Барабаш о.O. заслуга Як підстава длЯ застосуваннЯ заоХоченнЯ у праві: загальна Характеристика 11

габінет д.а. унітарна форМа державного устрою україни у поглЯдаХ представників вітчизнЯної політико-правової дуМки в період Між світовиМи війнаМи 14

гомонай в.в. уніфікаціЯ Як процес зБлиженнЯ правовиХ систеМ 18

гончарук а.п. застосуваннЯ антрополого-коМунікативного Методу в досліджені правової поведінки 21

гоша і.о. тенденції в сучасноМу праві: глоБалізаціЯ і національна правова систеМа, проБлеМи впливу 24

градова в.г. відоБраженнЯ принципу природної справедливості Як складової верХовенства права в правовій традиції кнЯжої україни 28

торончук і.ж., грекул-ковалик т.а. розвиток криМінально-правової науки в університеті франца-йосифа у чернівцЯХ (1875-1918 рр.) 31

даниленко Ю.о. організаційна структура та функції державної варти Як органу оХорони правопорЯдку в українській державі (29 квітня 1918 р. – 14 грудня 1918 р.) 33

денисова а.М. сфера та Межі правового впливу: аспекти взаЄМодії 37

джолос с.в. феноМен «ерзац-право» Як новий концепт в юриспруденції 40

Ємельянова к.Ю. форМуваннЯ правовиХ основ співпраці з Матеріально-теХнічниХ та фінансовиХ питань прикордонників україни з МіжнародниМи організаціЯМи та заруБіжниМи країнаМи в перШі роки незалежності 43

каменська н.п. інститути права та їХ оБ’ЄднаннЯ: теореричні проБлеМи 46

качур в.о. союзи чоловіка і жінки у стародавньоМу риМі 49

кідіна н.в. загальні ознаки актів правотворчості: теоретико-правовий аспект 52

кіндзерський в.і. вплив політики на право в уМоваХ транзиту соціуМу 55

ковальчук і.в. осоБливості правового регулюваннЯ усиновленнЯ на українськиХ зеМлЯХ у період становленнЯ радЯнської державності (1917-1926 роки) 58

конєва н.в. правовий закон: коМпаративний аналіз підХодів 61

косьмій М.М. ХристиЯнська етика в приватноМу праві україни 63

крисюк Ю.п. Мораль і право: проБлеМи співвідноШеннЯ 67

львова Є.о. еволюціЯ теоретико-правовиХ підХодів до визначеннЯ концепту «глоБальне гроМадЯнство» 70

Макарчук а.в. еконоМічні відносини держав четверного союзу з україною в 1918 році: спроБа історико-правового осМисленнЯ 73

Мацелюх і.а. правове регулюваннЯ державно-церковниХ відносин за дарувальниМи граМотаМи галицько-волинськиХ кнЯзів 76

Меленко с.г. специфіка ренесансу давньогрецької філософсько-правової традиції у візантії 79

Мерник а.М. інституційна структура гроМадЯнського суспільства 82

награбова л.в. Методологічні основи вченнЯ і. БентаМа 85

новицький г.в. систеМний конфлікт деМократії: до постановки проБлеМи 88

панкратова в.о. осоБливості судової правотворчості в континентальноМу праві 90

паращук л.г. Методологічні підХоди до дослідженнЯ верХовенства права у приватно-правовиХ відносинаХ 93

пірогова а.в. історичні витоки правового регулюваннЯ систеМи стандартизації 96

поліщук г.Б. осоБливості юридичної теХніки кодифікаційниХ законодавчиХ та підзаконниХ норМативно-правовиХ актів 98

полонка і.а. осоБливості галузевої норМативності права 100

44

прудивус л.і. проБлеМи та перспективи становленнЯ гроМадЯнського суспільства в україні 104

радайде д.с. осоБенности устройства сети таМоженнЫХ учреждений в царстве польскоМ 106

слинько с.с. національне та Міжнародне право Як результат реалізації правотворчої політики 109

тарабукін о.Ю. правова акультураціЯ у сучасній правовій систеМі україни 111

тицька Я.о. види освітніХ правовідносин в україні 114

Федоренко т.н. некоторЫе аспектЫ совреМенного состоЯниЯ украинского законодательства в сфере ЯзЫковЫХ отноШений 118

хохуляк в.в. теоретико-Методологічні основи викладаннЯ фінансового права в систеМі університетської освіти у перШій половині ХіХ ст. 121

циганюк Ю.в. використаннЯ систеМного підХоду при визначенні понЯттЯ «правова систеМа» 124

Черник н.C. роль національниХ церков в процесі відновленнЯ української держави і права в унр та зунр 127

Юзікова н.с. форМуваннЯ державниХ та суспільниХ поглЯдів на протиправну поведінку неповнолітніХ у давні часи та період середньовіччЯ 129

Юхимюк о.М. типологіЯ правозастосуваннЯ 132

роЗділ 2конституційне право; Муніципальне право; судоустрій; прокуратура та адвокатура 135абасов г.г. співвідноШеннЯ соціального зМісту та юридичної форМи у конституційно-правовоМу гарантуванні прав Місцевого саМоврЯдуваннЯ 135

Бєлов д.М. проБлеМи рефорМуваннЯ державної влади в уМоваХ нової парадигМи українського конституціоналізМу 139

сідак М.в., Бєлов д.М. конституційно-правові відносини в уМоваХ трансфорМації конституціоналізМу 142

Бисага Ю.М., нечипорук а.Ю. основні напрЯМки сучасного розвитку прав людини: теоретико-правові засади 146

Бочарова н.в. право на результати творчої діЯльності та інтелектуальну власність Як оБЄкти конституційного регулюваннЯ 148

василькова Є.а. Міжнародні стандарти регіонального саМоврЯдуваннЯ: понЯттЯ та дефінітивне визначеннЯ 151

галіахметов і.а. щодо понЯттЯ «режиМ Муніципально-правового регулюваннЯ» 154

геведзе т.л. історичний генезис інституту адвокатури в україні 157

гузь о.Ю. правова рівність Як основа заБорони дискриМінації людини та проБлеМи її реалізації в україні 160

Заборовський в.в. правовий статус адвоката в україні 162

Завидняк і.і. оБМеженнЯ прав людини і основоположниХ своБод у контексті принципу пропорційності (на прикладі конституційниХ засад діЯльності служБи Безпеки україни) 164

Заворотченко т.М. становленнЯ і розвиток інституту політичниХ прав і своБод людини й гроМадЯнина 167

Зозуля і.в. закон україни «про Міліцію»: внесок конституційного суду україни в його удосконаленнЯ 171

Зубачова і.с. конституційно-правові питаннЯ функціонуваннЯ конституційного суду україни 175

кононенко в.п. практика Європейського суду з прав людини Як додаткове джерело права при тлуМаченні конституційниХ норМ 178

котенко т.в. основи Місцевого саМоврЯдуваннЯ Як уМова функціонуваннЯ гроМадЯнського суспільства: теоретико-правовий аспект 181

куян і.а. парлаМентаризМ Як втіленнЯ народного суверенітету: проБлеМи теорії і практики 184

ланкевич а.З. заБезпеченнЯ Єдності усталеної практики адМіністративниХ судів та конституційна юрисдикціЯ 188

ленгер Я.і., Бисага Ю.Ю. конституційно-правова рефорМа: теоретико-правова Характеристика 192

55

Макаренко а.в. вплив органів Місцевого саМоврЯдуваннЯ на розвиток концесійно-договірниХ відносин 196

Масензов о.і. до визначеннЯ зМісту Безпеки у сучасноМу конституційноМу та МіжнародноМу праві 198

наливайко т.в. про політичні партії Як державно-правовий інститут 201

погиба п.п. загальна Характеристика заруБіжного досвіду діЯльності МісцевиХ органів влади 202

пономаренко М.в. систеМатизаціЯ напрЯМів взаЄМодії каБінету Міністрів україни з президентоМ україни 205

рогач о.Я. проБлеМи правового заХисту Біпатридів в україні 208

совгиря о.в. конституционно-правовой статус правительства в украине: совреМенное состоЯние и перспективЫ Модернизации 211

стрільчук в.а. Місце та роль конституційно-правовиХ строків у систеМі конституційниХ гарантій 215

стукаленко в.а. правове регулюваннЯ діЯльності прокуратури словацької респуБліки 218

Шапіро в.с. право гроМадЯнина україни на доступ до пуБлічної інфорМації 221

Шаранич с.с. порівнЯльний аналіз функціонуваннЯ парлаМентської БільШості (коаліції) в ЄвропейськиХ країнаХ 224

Шевчук і.М. офіційне тлуМаченнЯ конституції та законів україни конституційниМ судоМ україни 227

Шевчук в.і. окреМі питаннЯ вступу прокурора у процес, початий за ініціативою інШиХ осіБ 230

Шестопалов р.М. порівнЯльно-правовий аналіз розуМіннЯ прокуратури в контексті розвитку її правозаХисної діЯльності у законодавстваХ країн Близького заруБіжжЯ 233

Щебетун і.с. щодо понЯттЯ систеМи Місцевого саМоврЯдуваннЯ 237

реценЗіїМітряєва с.і., рогач о.Я. виданнЯ актуальне, грунтовне 237

66

ЗМІСТ

SeCtiOn 1theOry and histOry Of the law and the state; histOry Of pOlitiCal and legal dOCtrines; philOsOphy Of law 9atamanova n.V. LEGAL ORDER OF ZAPOROZHIAN SICH AS THE PHENOMENON OF LEGAL LIFE IN UKRAINE (XVI – XVIII centuries) 9

Barabash O.O. MERIT AS A BASIS FOR THE APPLICATION OF ENCOURAGEMENT IN LAW: GENERAL CHARACTERISTICS 11

gabinet d.a. UNITARY FORM OF STATE SYSTEM OF UKRAINE IN THE VIEWS OF REPRESENTATIVES OF NATIONAL POLITICAL AND LEGAL THOUGHT IN THE PERIOD BETWEEN THE WORLD WARS 14

gomonay V.V. UNIFICATION AS THE PROCESS OF CONVERGENCE OF LEGAL SYSTEMS 18

goncharuk a.p. USAGE OF ANTROPHO-COMMUNICATIVE METHOD IN THE RESEARCH OF LEGAL BEHAVIOR 21

gosha i.O. TRENDS IN MODERN LAW: GLOBALіZATіON AND THE NATіONAL LEGAL SYSTEM, THE PROBLEM OF INFLUENCE 24

gradova V.g. DISPLAYMENT THE PRINCIPLE OF NATURAL JUSTICE AS A COMPONENT OF THE RULE OF LAW IN THE LEGAL TRADITION OF PRINCELY UKRAINE 28

toronchuk i.Z., grekul-Kovalik t.a. DEVELOPMENT OF CRIMINAL LAW SCIENCE IN THE CHERNIVTSI FRANZ JOSEF UNIVERSITY (1875-1918 yrs) 31

danylenko y.O. THE ORGANIZATIONAL STRUCTURE AND FUNCTIONS OF THE STATE GUARD AS LAW ENFORCEMENT BODY IN THE UKRAINIAN STATE (APRIL 29, 1918 – DECEMBER 14, 1918) 33

denisova a.M. SCOPE AND LIMITS OF LAW INFLUENCE: ASPECTS OF INTERACTION 37

dzholos s.V. THE PHENOMENON OF «ERSATZ-LAW» AS A NEW CONCEPT IN JURISPRUDENCE 40

emel’yanova K.y. LEGAL BASIS OF MOLDING OF COLLABORATION CONCERNING LOGISTICAL SUPPORT AND FINANCE ISSUES BETWEEN UKRAINIAN BORDER GUARDS AND INTERNATIONAL ORGANIZATIONNS AND FOREIGN COUNTRIES IN EARLY YEARS OF INDEPENDENCE 43

Kamenska n.p. LAW INSTITUTES AND ITS ASSOCIATIATIONS: THEORETICAL PROBLEMS 46

Kachur V.O. THE UNION OF MAN AND WOMAN IN ANCIENT ROME 49

Kidina n.V. GENERAL ASPECTS OF ACTS OF LAW-CREATING: THEORETICALY-LEGAL ASPECT 52

Kindzerskiy V.i. INFLUENCE OF POLITICS ON LAW IN A TRANSIT SOCIETY 55

Kovalchuk i.V. PECULARITIES OF LEGAL REGULATION OF ADOPTION ON UKRAINIAN LANDS DURING THE RISE OF SOVIET STATEHOOD (1917-1926 yrs) 58

Koneva n.V. LEGAL LAW: COMPARATIVE ANALYSIS OF APPROACHES 61

Kosmiy M.M. CHRISTIAN ETHICS IN THE UKRAINIAN PRIVATE LAW 63

Krusiyuk y.p. MORALITY AND LAW: THE PROBLEM OF CORRELATION 67

lvova e.O. EVOLUTION OF THE THEORETICAL AND LEGAL APPROACHES TO THE DEFINITION OF THE CONCEPT “GLOBAL CITIZENSHIP” 70

Makarchuk a.V. ECONOMIC RELATIONSHIP BETWEEN THE STATES OF QUADRUPLE ALLIANCE AND UKRAINE IN 1918: AN ATTEMPT OF APPROACH FROM THE POINT OF LEGAL HISTORY 73

Matselukh i.a. LEGAL REGULATION OF CHURCH-STATE RELATIONS BY DONATIVE CHARTERS OF HALICIA-VOLYNIA PRINCES 76

Melenko s.g. THE SPECIFIC FEATURES OF THE ANCIENT GREEK PHILOSOPHICAL AND LAW TRADITIONS RENNAISSANCE IN BYZANTINE 79

Mernyk a.M. INSTITUTIONAL STRUCTURE OF CIVIL SOCIETY 82

nagrabova l.V. METHODOLOGICAL FOUNDATIONS OF TEACHINGS OF J. BENTHAM 85

novytskiy g.V. SYSTEM CONFLICT OF DEMOCRACY: PROBLEM STATEMENT 88

pankratova V.O. FEATURES OF JUDICIAL LAW MAKING IN CONTINENTAL LAW 90

parashuk l.g. THE METHODOLOGICAL APPROACHES TO THE STUDY OF THE RULE OF LAW IN PRIVATE LEGAL RELATIONS 93

pirogova a.V. HISTORICAL ORIGINS OF LEGAL REGULATION OF STANDARTIZATION 96

polischuk g.B. FEATURES OF LEGAL TECHNIQUE OF CODIFICATION LEGISLATION AND SUBORDINATE NORMA-TIVE LEGAL ACTS. 98

polonka i.a. FEATURES OF BRANCH NORMATIVE CHARACTER OF LAW 100

77

prudivus l.i. PROBLEMS AND PROSPECTS OF FORMATION OF CIVIL SOCIETY IN UKRAINE 104

radaide d.s. FEATURES OF APPARATUS OF NETWORK OF CUSTOM ESTABLISHMENTS IN POLISH REIGN 106

slinko s.s. NATIONAL AND INTERNATIONAL LAW AS A RESULT OF LAW-MAKING POLICY REALIZATION 109

tarabukin O.y. LEGAL ACCULTURATION IN THE MODERN LEGAL SYSTEM OF UKRAINE 111

titska y.O. TYPES OF EDUCATIONAL LEGAL RELATIONSHIPS IN UKRAINE 114

fedorenko t.n. SOME ASPECTS OF ACTUAL STATE OF THE UKRAINIAN LEGISLATION IN THE AREA OF LANGUAGE RELATIONS 118

Khokhuliak V.V. THEORETICAL AND METHODOLOGICAL BASES OF TEACHING OF FINANCIAL LAW IN THE SYSTEM OF UNIVERSITY EDUCATION IN THE FIRST HALF OF THE NINETEENTH CENTURY 121

tsiganuk y.V. THE USAGE OF SYSTEMIC APPROACH IN THE DEFINITION OF NOTION OF –LEGAL SYSTEM» 124

Chernyk n.s. THE ROLE OF NATIONAL CHURCHES IN THE PROCESS OF RE-ESTABLISHMENT OF THE UKRAINIAN STATE AND LAW IN UNR AND WUNR 127

yuzikova n.s. FORMATION OF THE STATE AND PUBLIC VIEWS ON ILLEGAL BEHAVIOR OF MINORS IN ANCIENT TIMES AND THE MIDDLE AGES 129

yukhimiuk O.M. THE TYPES OF LAW ENFORCEMENT 132

seCtiOn 2COnstitutiOnal law; MuniCipal law; judiCature; puBliC prOseCutiOn and adVOCaCy 135abasov g.g. CORRELATION BETWEEN SOCIAL CONTENT AND LEGAL FORM IN CONSTITUTIONAL AND LEGAL GUARANTEE OF THE LOCAL SELF-GOVERNMENT RIGHTS 135

Belov d.M. THE PROBLEMS OF REFORMING OF STATE POWER IN THE CONDITIONS OF NEW PARADIGM OF UKRAINIAN CONSTITUTIONALISM 139

sidak M.V., Belov d.M. CONSTITUTIONAL AND LEGAL RELATIONS IN CONDITIONS OF TRANSITION OF CONSTITUTIONALISM 142

Bysaga y.M. MAIN AREAS OF MODERN DEVELOPMENT OF HUMAN RIGHTS: THEORETICAL AND LEGAL FRAMEWORK 146

Bocharova n.V. THE RIGHT FOR RESULTS OF CREATIVE ACTIVITIES AND INTELLECTUAL PROPERTY AS THE OBJECTS OF CONSTITUTIONAL REGULATION 148

Vasilkova e.a. INTERNATIONAL STANDARDS OF REGIONAL SELF-GOVERNMENT: CONCEPTS AND DEFINITIONS 151

galiakhmetov i.a. THE DEFENITION OF MUNICIPAL LEGAL REGIME 154

gevedze t.l. THE HISTORICAL GENESIS OF THE LEGAL PROFESSION IN UKRAINE 157

guz’ O.y. LEGAL EQUALITY AS A BASIS FOR PROHIBITION OF DISCRIMINATION AND PROBLEMS OF ITS REALIZATION IN UKRAINE 160

Zaborovskiy V.V. LEGAL STATUS OF ATTORNEYS IN UKRAINE 162

Zavidniak i.i. THE RESTRICTIONS ON HUMAN RIGHTS AND FUNDAMENTAL FREEDOMS IN THE CONTEXT OF THE PRINCIPLE OF PROPORTIONALITY (THE EXAMPLE OF THE CONSTITUTIONAL FOUNDATIONS OF THE SECURITY SERVICE OF UKRAINE 164

Zavorotchenko t.M. THE FORMATION AND DEVELOPMENT OF THE INSTITUTE OF POLITICAL RIGHTS AND FREEDOMS OF CITIZEN 167

Zozulia i.V. LAW OF UKRAINE «ABOUT MILITIA»: THE CONTRIBUTION OF THE CONSTITUTIONAL COURT OF UKRAINE TO ITS BETTERMENT 171

Zubacheva i.s. CONSTITUTIONAL AND LEGAL QUESTIONS OF FUNCTIONING OF THE CONSTITUTIONAL COURT OF UKRAINE 175

Kononenko V.p. THE PRACTICE OF THE EUROPEAN COURT OF HUMAN RIGHTS AS AN ADDITIONAL SOURCE OF LAW IN THE INTERPRETATION OF CONSTITUTIONAL NORMS 178

Kotenko t.V. FOUNDATIONS OF LOCAL SELF-GOVERNMENT AS THE CONDITION OF FUNCTIONING OF CIVIL SOCIETY: THEORETICAL AND LEGAL ASPECT 181

Kuyan i.a. PARLIAMENTARISM AS THE EMBODIMENT OF THE PEOPLES SOVEREIGNTY: PROBLEMS OF THEORY AND PRACTICE 184

lankevich a.Z. ENSURING OF UNITY OF ESTABLISHED PRACTICE OF ADMINISTRATIVE COURTS AND CONSTITUTIONAL JURISDICTION 188

lenger y.i. CONSTITUTIONAL-LAW REFORM: THE ORETICAL AND LEGAL DESCRIPTION 192

Makarenko a.V. INFLUENCE OF LOCAL GOVERNMENT ON THE DEVELOPMENT

88

OF RELATIONS BASED ON CONCESSION AGREEMENTS 196

Masenzov O.i. DETERMINATION OF THE CONTENT OF SECURITY IN TODAY'S CONSTITUTIONAL AND INTERNATIONAL LAW 198

nalyvaiko t.V. ON POLITICAL PARTIES AS PUBLIC-LEGAL INSTITUTE 201

pоgiba p.p. GENERAL CHARACTERISTIC OF FOREIGN EXPERIENCE OF THE ACTIVITY OF LOCAL SELF-GOVERNMENT BODIES 202

ponomarenko M.V. SYSTEMATIZATION OF DIRECTION OF COLLABORATION OF CABINET OF MINISTERS OF UKRAINE WITH THE PRESIDENT OF UKRAINE 205

rogatch O.y. PROBLEMS OF LEGAL PROTECTION OF BIPATRYDS IN UKRAINE 208

sovgirya O.V. CONSTITUTIONAL LEGAL STATUS OF THE GOVERNMENT IN UKRAINE: CURRENT STATE AND PROSPECTS FOR MODERNIZATION 211

strilchuk V.a. PLACE AND ROLE OF CONSTITUTIONAL AND LEGAL TERMS IN THE SYSTEM OF CONSTITUTIONAL GUARANTEES 215

stukalenko V.a. LEGAL REGULATION OF PROSECUTOR’S OFFICE IN SLOVAKIA 218

shapiro V.s. RIGHT OF THE CITIZEN OF UKRAINE ON ACCESS TO PUBLIC INFORMATION 221

sharanich s.s. COMPARATIVE ANALYSIS OF FUNCTIONING OF PARLIAMENT MAJORITY (COALITION) IN EUROPEAN COUNTRIES 224

shevchuk i.M. LEGAL INTERPRETATION OF THE CONSTITUTION AND THE LAWS OF UKRAINE BY THE CONSTITUTIONAL COURT OF UKRAINE 227

shevchuk V.i. SOME QUESTION OF ENTERING OF A PROSECUTOR INTO A PROCESS INITIATED BY OTHER PERSONS 230

shestopalov r.M. COMPARATIVE LEGAL ANALYSIS OF UNDERSTANDING THE PROSECUTOR'S OFFICE IN THE CONTEXT OF ITS HUMAN RIGHTS PROTECTION ACTIVITIES DEVELOPMENT IN LEGISLATION OF NEIGHBORING COUNTRIES 233

shebetun i.s. TO THE CONCEPT OF LOCAL SELF-GOVERNMENT SYSTEM 237

9

Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2012♦

постановка проблеми. правовий порядок запорізь-кої січі є одним з унікальних явищ історичного буття українського народу в складних та досить несприятли-вих умовах формування засад правового впорядкування суспільної життєдіяльності. дослідження цього феноме-на актуалізується значенням правового спадку україн-ського козацтва для правого розвитку і розбудови право-вої системи україни.

стан дослідження. історії становлення та розви-тку українського козацтва присвячено доволі значний літературний доробок вітчизняних та зарубіжних до-слідників (В. Антонович, О. Апанович, Г. Боплан, С. Величко, В. Голобуцький, Г. Грабянка, М. Грушевський, О. Гуржій, П. Крип’якевич, О. Лазаревський, Н. На-ріжний, Я. Падох, І. Паньонко, А. Пашук, В. Смолій, Д. Яворницький та ін.),в якому правові аспекти мають здебільшого факультативний характер. Спеціальні іс-торико-правові дослідження звичаєвого права, правової свідомості та правової культури українського коза-цтва (І. Грозовський[1], Д. Андрєєв[2], В. Щербак[3], М. Жовтобрюх[4], А. Гурбик[5] та ін.) уможливлюють наукову постановку і дослідження правового порядку Запорізької Січі як надбання правового розвитку укра-їнського суспільства у 16-18 ст.ст., що і складає мету даної статті.

виклад основного матеріалу. для розуміння сут-ності правового устрою і правового впорядкування сус-пільної життєдіяльності в україні козацької доби важли-ве значення мають витоки козацтва як суспільного стану, що став носієм певних правових цінностей та норматив-ної системи, які не тільки справили потужний вплив на соціальний і правовий розвиток українського сус-пільства, а й донині залишаються важливим чинником духовного ствердження українства. для дослідження правового порядку запорізької січі цей сюжет виступає одним з аспектів осягнення природи українського коза-цтва, адже його ґенеза пояснює причини, місце і роль цього феномена в суспільно-правовому житті україни протягом значного історичного періоду. оскільки межі

правовий порЯдок ЗапоріЗької сіЧі Як ФеноМен правового життЯ україни (XVi – XViii ст.)

legal Order Of ZapOrOZhian siCh as the phenOMenOn Of legal life in uKraine (XVi – XViii centuries)

атаманова н.в.,викладач кафедри теорії та історії

держави і права Міжнародногогуманітарного університету

Стаття присвячена дослідженню процесів правового впорядкування суспільного життя України доби козацтва. Автор аналізує феномен правового порядку Запорізької Січі як породження правового буття українського народу та фактор правового розвитку України у XVI – XVIII ст.ст.

Ключові слова: правове життя, правопорядок, правопорядок Запорізької Січі, звичаєве право.

Статья посвящена исследованию процессов правового упорядочения общественной жизни Украины эпохи казачества. Автор анализирует феномен правового порядка Запорожской Сечи как порождение правового бытия украинского народа и фактор право-вого развития Украины в XVI – XVIIIв.в.

Ключевые слова: правовая жизнь, правопорядок, правопорядок Запорожской Сечи, обычное право.

Article is dedicated to the study of processes of the legal ordering in social life of Ukraine in Cossacks era. Author analyzes phenomenon of legal order in Zaporizhzhya Sich as a procreation of legal existence of Ukrainian people and factor of legal development in Ukraine XVI – XVIII centuries.

Key words: legal life, law and order, law and order of the Zaporizhzhya Sich, common law.

РОЗДІЛ 1ТеОРІя Та ІСТОРІя ДеРжави І пРава;

ІСТОРІя пОЛІТичних І пРавОвих учень; фІЛОСОфІя пРава

статті та її мета унеможливлюють докладне розкриття цього питання, слід звернутися, насамперед, до осно-вних причин виникнення козацтва. по-перше, земельна: переселенці з литовсько-руської держави освоювали південні території для автономного від офіційної влади життя. по-друге, економічна: перенаселення спонукало декого шукати кращої долі і займатися промислами на пустих землях. по-третє, татарська: набіги татар викли-кали необхідність захисту прикордонних територій та освоєння військового мистецтва. по-четверте, наявність вільних степових територій як плацдарму для спільноти козаків. по-п’яте, любов українців до свободи і рівності, що змушувало їх освоювати землі, не підвладні польщі чи литві, та формувати суспільно-політичну і правову організацію життя, які відповідали б їх ментальності. найголовніше ж, є підстави стверджувати українох-тонність козацтва як у процесах його виникнення і ста-новлення, так і в усіх проявах життєдіяльності протягом всієї його історії. козацтво остаточно оформлюється як суспільна верства в другій половині XVI ст., стає про-відником українського народу та втілює його віковічні політико-правові ідеали (свобода, справедливість, рів-ність, демократизм). так, найважливіші питання козаки вирішували на радах (у т.ч. й вибирали козацьку стар-шину), від курінних до загальновійськової, яка система-тично скликалася (на різдво, великдень та покрову) і щороку обирала кошового отамана чи гетьмана, які не мали безмежної влади.

виникнення різноманітних суспільних відносин усе-редині козацької спільноти та відносин з іншими вер-ствами українського суспільства, і навіть за його межами, формувало доволі розвинене для свого часу правове жит-тя, що визначило потребу у впорядкуванні життєдіяль-ності, в тому числі і в правовій сфері, та зумовило появу та існування доволі самобутньої системи забезпечення правового порядку. зазначимо: правовий порядок – не тільки правова категорія, абстракція. це і соціально-пра-вова реальність, яка виявляє себе у стані дійсної впо-рядкованості, організованості та безпечності людської

10

Серія ПРАВО. Випуск 19. Том 1♦

і суспільної життєдіяльності[6, с. 86].правовий порядок запорізької січі існував на тлі доволі «специфічного» людського простору (передусім, козацтва), тобто на тлі відносин між людьми, яким притаманні досить особливі (корпоративні) інтереси, протомілітарний спосіб життя,в якому поєднувалися елементи військової і селянської культури. суб’єктом творення правового порядку висту-пає козацька спільнота, яка складається з представників різних прошарків українського суспільства (селянство, міщани, ремісники та ін.) з домінуванням сільського на-селення. запорізька січ, цей своєрідний «плавильний ко-тел» людської спільноти, приймала до себе і представни-ків інших народів, асимілюючи їх та формуючи досить стійку протягом значного часу цілісність нормативного і ціннісного регулювання суспільних відносин.

Аналізуючи правове життя Запорізької Січі, має-мо зазначити, що ціннісно-правова складова виробленої козацькою спільнотою системи регулювання суспільних відносин на ранньому етапі її розвитку мала зародковий характер. Вона виявляла себе в корпоративних уявленнях козацтва про правду, справедливість, честь, порядок, тобто поняття, змістовна характеристика яких тяжіє до мононормативного регулювання, де правові уявлення і нормативи тісно перепліталися з моральними і релігій-ними. Це невідділення правових цінностей від моральних і релігійних значною мірою спричинялося необхідністю «мобілізації» і взаємопідтримки всіх засобів суспільно-корпоративної регуляції, спрямованих на суворе забезпе-чення протовійськової дисципліни і відповідного порядку в усіх сферах козацького життя. сутність ціннісних упо-добань козацької спільноти визначалася тим, що у козаки йшли знедолені, але не скорені люди, здатні зі зброєю в руках відстояти свою людську гідність.

козацька правова система була недиференційова-ною, адже морально-етичні (правда, справедливість, честь, свобода тощо), традиційні (звичаї, «давні права і вольності» тощо) та релігійні категорії значно впливали на формування політико-правових категорій («чесність велика», «здоровий глузд», значимість православної віри, демократизм, республіканізм, консерватизм, пану-вання звичаїв тощо). окремість козацького права визна-валася в т.ч. польщею і Москвою, коли вони підтвер-джували чинність козацького права і вольностей. при цьому правовий розвиток козацтва також піддавався певним іноземним впливам (татарському, польському, московському та ін.).

на перших етапах становлення нового українсько-го суспільного стану козаки, спираючись на свій попе-редній досвід, встановлювали певні норми суспільної життєдіяльності, виробляли відповідний обставинам правовий світогляд, чинили часом відмінне в конкрет-них проявах, але загалом схоже в його основних рисах судочинство [5, с. 135]. поєднання ціннісного та норма-тивного аспектів творення правопорядку українським козацтвом ґрунтувалося на спільності рис звичаєвого права українських земель: волині, Берестейщини, київ-щини, поділля, пінщини, – населення яких було осно-вним джерелом формування козацької спільноти, а від-так, несло з собою властиві українству правовий досвід і правову свідомість.

формування ціннісно-нормативних засад правового порядку в козацькому середовищі великою мірою від-бивало особливості правового життя не тільки цього сус-пільного стану, але й населення всіх тогочасних україн-ських територій, що знаходилося під впливом процесів правотворення українського народу на різних етапах його розвитку. домінуючим системоутворюючим фактором правового порядку було звичаєве козацьке право – су-купність правових звичаїв, що встановлювалися у сфері життєдіяльності козацтва. важливість цього джерела під-креслює той факт, що відразу після приєднання україни

до росії царська грамота від 25 березня 1654 р. надавала війську запорізькому право судитися «у своїх старшин по давнішнім правам їх», тобто на основі звичаєвого пра-ва. а база звичаєвого права закладалася якраз у XV – се-редині XVII ст.слід вказати, що спочатку особливої по-пулярності звичаєве козацьке право набуло в середовищі українських селян, що втікали від своїх хазяїв і властей у райони середнього і нижнього придніпров’я. при цьому норми звичаєвого права, які склались у запорізькій січі, закріплювали військово-адміністративну організацію ко-зацтва, деякі правила воєнних дій, порядок землекористу-вання й укладення окремих договорів, положення щодо роботи судових органів, видів злочинів і покарань. коза-ки надавали перевагу існуванню права у неписаній фор-мі, адже побоювалися, що писане право зможе обмежити козацькі вільності. при цьому, не зважаючи на самобут-ність та оригінальність козацького права, воно не було цілком ізольованим від впливів іншої правової реальності (звичаїв, литовського, церковного і магдебурзького пра-ва), а той факт, що козацькі правові ідеали перекликалися з вимогами міщан до міської влади (середні статки, добре ім’я, богобоязкість, справедливість, правдивість, твер-дість, уміння зберігати таємницю, відсутність жадібності тощо), свідчить про те, що воно ґрунтувалося на загаль-них раціональних засадах, що є загальнолюдськими цін-ностями та ідеалами.

традиційний характер козацького права означає доцільність пошуку його зв’язків із попередніми здо-бутками правової теорії та практики, найвизначнішими з яких є нормативна система київської русі та галиць-ко-волинського князівства. цікаво, що руська правда закріплювала общинний характер життя (властивий і козакам), передбачала суворі покарання за образу (як відомо, козаки також дбали про «лицарську честь»), закріплювала зародки трансформації злочину від при-ватної «образи» до публічного «порушення закону» (що знайшло розвиток і за часів козацтва, коли осавул як по-садова особа певною мірою наділявся слідчими функці-ями) тощо.

отже, основними специфічними рисами правового порядку запорозької січі є: а) відносна впорядкованість; б) органічний зв’язок зі звичаєвим козацьким правом та обумовлений цим консерватизм; в) утворення природ-но-історичним шляхом; г) розвиток на основі грома-дівських засад співжиття січовиків; ґ) наявність специ-фічної мети – виживання січової козацької спільноти в суворих умовах за допомогою консолідації зусиль її членів; д) закріплення основ суспільного порядку; е) відображення основних правових уявлень, цінностей, ідеалів та усталеної правової практики українського ко-зацтва; є) забезпеченість нормативними (козацьке зви-чаєве право, результати правотворення, джерела права, зокрема правові звичаї, рішення загальновійськової ради, акти гетьманів та іншої старшини тощо) та орга-нізаційними (органи влади, зокрема загальновійськова рада, посадові особи січі, власна система судочинства тощо) інститутами січової спільноти; ж) персоналістич-ний та екстериторіальний характер, що визначав пев-ний статус осіб козацького стану незалежно від місця їх перебування; з) вплив як на січовиків, так і на інших козаків та український народ загалом як у межах воль-ностей війська запорозького, так і поза ними, зокрема, «на волості», на землях гетьманщини, на територіях, фактично зайнятих козаками (у ході освоєння земель, у результаті козацько-селянських повстань і т.ін.); и) генетичний зв’язок як з правовими традиціями україн-ського народу (громадівський характер, демократизм, поширеність рад, перейняття правових звичаїв та ін.), так і з правовими системами деяких іноземних держав (насамперед польщі, литви, росії, кримського ханства, туреччини та ін.) тощо.

11

Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2012♦

ще однією важливою рисою правового порядку за-порізької січі є його досить значна інституційна основа. про значущість правового порядку в запорізькій січі свідчить та обставина, що суддя був другою особою після кошового отамана. Як і кошового отамана, його обирали на військовій раді з простого товариства. суддя був охоронцем тих давніх звичаїв і одвічних порядків, на яких базувався весь лад козацького життя. суддя роз-глядав кримінальні і цивільні справи, проводив разом з військовим осавулом слідство і виносив вироки. у своїх рішеннях він керувався нормами українського звичаєво-го права і традиціями судової практики козацької дер-жави, переказами й традиціями, очевидно, занесеними з україни в запоріжжя, які передавалися з уст в уста й були освячені плином віків. при цьому вироки судді за-тверджувались кошовим отаманом, а смертні – радою.

окремим правовим інститутом запорізької січі був військовий писар, який керував усіма письмовими спра-вами. його роль часто була значно більшою, ніж про-сте виконання канцелярських обов’язків. він складав накази, писав дипломатичні листи, рахував прибутки і витрати, був основним радником гетьмана чи кошового отамана в справах політики, нерідко вирішуючи все на свій розсуд. ведучи всю документацію і кореспонден-цію, писар мав значний вплив на внутрішню і зовнішню політику війська запорізького.

ще однією правовою інституцією запорізької січі був військовий осавул, якого також обирала загальна рада простих козаків низового товариства. обов’язки його були дуже складні: він стежив за ладом і пристой-ністю серед козаків у мирний час на січі, а у воєнний – у таборі. осавул також стежив за виконанням судових вироків за рішенням кошового чи всієї ради як у січі, так і у віддалених паланках війська, провадив дізнання з приводу різних суперечок і злочинів серед сімейних ко-заків, охороняв усіх, хто мандрував степами запорізьких

вольностей, захищав інтереси війська на прикордонній лінії та ін. статус осаула дослідники порівнюють з по-садою міністра поліції чи генерал-ад’ютанта при фель-дмаршалі. у судових справах виконував роль слідчого: проводив дізнання з приводу суперечок між січовиками, злочинів серед сімейних козаків, розглядав скарги на місці, стежив за виконанням судових вироків, переслі-дував зі зброєю злочинців. на рівні низового козацтва підтримання порядку здійснювали так звані «батьки» або «сивоусі діди», довбиш, пушкар, товмач, кантаржій, шафар, канцеляристи, шкільні отамани та ін. військовий довбиш (кошовий довбиш) – це військовий службовець на запорізькій січі у XVI-XVIII ст., що здійснював чи-мало важливих функцій, зокрема кримінально-виконав-чих і поліцейських: роздягав засудженого і приковував до ганебного стовпа на січовому майдані, був присутній при виконанні вироків та ін.

отже, ми приходимо до висновків: достатньо дета-лізована і розгалужена інфраструктура забезпечення правового порядку запорізької січі засвідчує наявність високого рівня правового розвитку українського сус-пільства у досліджуваний період, що зайвий раз під-креслює здатність українського народу до утворення до-сконалої і самодостатньої, довершеної та оригінальної в ціннісно-нормативному та інституційному плані сис-теми ефективного правового впорядкування суспільної життєдіяльності. також доречно зазначити, що подаль-ше дослідження проблематики правового порядку запо-різької січі відкриває можливості осягнення не тільки інституційних його засад, але й проникнення у глибинну природу, зв’язок з ментальними характеристиками укра-їнства, його правовими традиціями та уможливлює роз-робки і впровадження правових технологій використан-ня історичного досвіду українського народу в сучасних умовах розвитку правового життя, що є вельми важли-вою та перспективною справою.

СпиСОК виКОРиСТаних ДжеРеЛ:1. Грозовський І.М. Козацьке право / І.М. Грозовський // Право України. – 1997. – № 6. – С. 76-80.2. Андреєв Д.В. Етносоціокультурні чинники формування національної правосвідомості (на прикладі судової системи Запороз-

ької Січі XVII-XVIII століть): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України МВС України / Д.В. Андреєв. – К., 2003. – 182 с.

3.Щербак В.О. Витоки козацького права / Історія українського козацтва: нариси у 2 т. / Редкол: Смолій (відп. ред.) та інші. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – Т. 1. – С. 94-100.

4.Жовтобрюх М.М. Звичаєве право: сутність, генеза, чинність: Дис... канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутріш-ніх справ України / М.М. Жовтобрюх. – К., 2002. – 206 с.

5.Гурбик А.О. Звичаєво-правова культура запорозького козацтва // Історія українського козацтва: Нариси: У 2 т. / Редкол. В.А. Смолій (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – Т. 2. – С. 134-160.

6.Крижанівський А.Ф. Правовий порядок в Україні: витоки, концептуальні засади, інфраструктура: монографіч / А.Ф. Крижанів-ський. – Одеса: Фенікс, 2009. – 504 с.

Заслуга Як підстава длЯ ЗастосуваннЯ ЗаохоЧеннЯ у праві: Загальна характеристика

Merit as a Basis fOr the appliCatiOn Of enCOurageMent in law: general CharaCteristiCs

Барабаш о.O., здобувач кафедри теорії та історії держави і права

Львівського державного університету внутрішніх справ

Статтю присвячено заслузі як підставі для застосування заохочень у праві. Встановлено, зокрема, що заслуга – це добросо-вісний правомірний вчинок, пов’язаний із «перевиконанням» суб’єктом своїх обов’язків або із досягненням ним загальновизнаного корисного результату, який виступає підставою для застосування заохочення. В залежності від виду заохочення заслуги поділяють на ті, що мають наслідком моральне схвалення; заслуги, що спричиняють матеріальне схвалення, а також заслуги, що тягнуть за собою морально-матеріальне схвалення. Склад заслуги – це сукупність встановлених юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають суспільно корисний, правомірний вчинок як заслугу. Складу заслуги притаманні суб’єктивні та об’єктивні ознаки, а саме: суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона та об’єктивна сторона.

Ключові слова: заслуга, склад заслуги, правове заохочення, заохочення у праві.

Статья посвящена заслугам как основанию для применения поощрений в праве. Установлено, в частности, что заслуга – это добросовестный правомерный поступок, связанный с «перевыполнением» субъектом своих обязанностей либо с достижением им

12

Серія ПРАВО. Випуск 19. Том 1♦

у вітчизняній юридичній науці питанню вивчення підстав для застосування заходів заохочення як засобу впливу на поведінку суб’єктів права, на нашу думку, приділено недостатньо уваги. склалася така ситуація, коли підставам юридичної відповідальності присвяче-но чимало ґрунтовних наукових досліджень, водночас проблематиці підстав правових заохочень, як і поняттю самого заохочення, – лише одиниці. і це не є дивним, адже на сьогодні заходи примусу і відповідальності є, по суті, основними засобами впливу держави на поведінку інших суб’єктів права. на жаль, правове заохочення досі залишається лише додатковим засобом правового регу-лювання. тим не менше, держава, яка позиціонує себе як правова або така, що прагне стати правовою, повинна за-безпечити підвищення питомої ваги нерепресивних, по-зитивних засобів правового впливу, одним з яких і є пра-вове заохочення. у зв’язку з цим необхідним є детальне вивчення такої специфічної характеристики заохочення як підстава для його застосування.

підстава – це вихідна умова, передумова існування певного явища чи системи явищ. отже, підстава заохо-чення – це вихідна умова, передумова його існування, суть, завдяки якій воно виникає [1, c. 57].

у науковій літературі саме заслугу розглядають як підставу для застосування заохочень. при цьому науков-ці наголошують на недостатній вивченості цього право-вого поняття. а.в. Малько підкреслює: «серед понять, перед якими юриспруденція досі в боргу, особливе місце займає поняття «заслуга»… Якщо про правопорушення (як підставу для правового покарання) написано немало праць, то про заслугу (як про підставу для правового за-охочення), навпаки, – мало» [2, c. 192].

чітке окреслення поняття заслуги є необхідною умо-вою правильної правозастосовної практики, оскільки без визначення підстави для правового заохочення не-можливо його застосувати. на практиці така невизначе-ність має наслідком значний вплив суб’єкта заохочення на визначення наявності чи відсутності підстав для за-охочення.

поняття заслуги і заохочення в праві необхідно роз-глядати як причину і наслідок. причина і наслідок – це філософські категорії, що відображають зв’язок, при якому певне явище (причина) необхідно визначає інше (наслідок). причина є цілісною, нерозчленованою сут-ністю, що за своєю природою зумовлює наслідок. отже, заслуга і є тією причиною, яка зумовлює заохочення.

у науковій літературі поняття «заслуга» розуміють по-різному. так в.М. кудрявцев визначив заслугу як вчинок, який перевищує звичайні вимоги і виражає від-повідальне ставлення до свого обов’язку [4, c. 238]. п.о. сорокін писав, що «для кожного з нас «заслуженими» є акти (як свої, так і чужі), котрі, по-перше, не суперечать нашим «обов’язковим» шаблонам, по-друге, виходять по своїй «доброчесності» за рамки «обов’язку», в силу цього вони добровільні, і ніхто не може претендувати на них, і так само виконуючий їх не усвідомлює себе «зобов’язаним» виконати їх» [5, c. 119].

Характеризуючи категорію «заслуги», в.М. Баранов розуміє її як два основних юридично значимих варіан-

общепризнанного полезного результата, который выступает основанием для применения поощрения. В зависимости от вида поощ-рения заслуги разделяют на те, которые влекут за собой моральное поощрение; заслуги, вызывающие материальное поощрение, а также заслуги, вызывающие морально-материальное поощрение. Состав заслуги – это совокупность установленных юридических признаков (объективных и субъективных), определяющие общественно полезный, правомерный поступок как заслугу. Составу за-слуги присущи субъективные и объективные признаки, а именно: субъект, объект, субъективная сторона и объективная сторона.

Ключевые слова: заслуга, состав заслуги, правовое поощрение, поощрения в праве.

This article is devoted to merit as the basis for application of encouragement in law. Depending on the type of promotion merits are divided into: those that are the result of moral approval; merit, causing material approval, and merits that entail moral and material approval. Composition of merit – is a set of established legal characteristics (objective and subjective) that define the socially useful, legitimate act as a merit. Composition merit inherent in subjective and objective signs, namely: subject, object, subjective side and objective side.

Key words: merit, the combination of merit, legal encouragement.

ти поведінки: «по-перше, це добросовісне точне ви-конання суб’єктами покладених на них юридичних та громадських обов’язків; по-друге, вчинення суб’єктами суспільних відносин непередбачених правовою нормою таких корисних для соціалістичної держави діянь, котрі перевищують звичайні вимоги» [6, c. 36].

о.в. Малько критично оцінив твердження стосовно віднесення до поняття заслуги добросовісного і точного виконання обов’язків, про що писав в.М. Баранов. нау-ковець підкреслив, що заохочення повинно бути наслід-ком не добросовісного і точного виконання обов’язків, що взагалі-то є обов’язком суб’єктів права, а їх «переви-конання» [2, c. 195]. з іншого боку, наведене розуміння в.М. Барановим поняття заслуги критикує о.М. кисе-льова. на її думку, «непередбачені правовою нормою ді-яння» не можуть бути підставою юридичного заохочен-ня [7, c. 89].

с.в. Мірошник під заслугою розуміє вчинок, «який у порівнянні із звичайною правомірною поведінкою ха-рактеризується добровільним перевиконанням особою своїх прав і (або) більш якісним перевиконанням покла-дених на неї обов’язків, результатом чого є виникнення соціально корисного результату» [8, c. 11-12].

на думку о.М. кисельової, ототожнення заслуги із вчинком значно звужує змістовну сторону цієї право-вої категорії, розкриваючи лише її зовнішні ознаки, не приділяючи уваги первинним причинам її виникнення. науковець визначає заслугу як певну об’єктивну оцін-ку: «заслуга – це об’єктивна оцінка соціально-активної добросовісної поведінки, в основі якої лежать, з одного боку, цілі та мотиви поведінки суб’єкта, а з іншого – ре-ально значуща юридична поведінка, що складає основу заохочення» [7, c. 93].

слід погодитися з позицією, згідно з якою, перш за все, заслуга є поведінкою, так само як і правопорушен-ня, котре в цьому розумінні є прямою протилежністю за-слузі [2, c. 197]. підставою заохочення може бути лише реальна конкретна поведінка, вчинки, а не їх оцінка. саме тому науковці визначають заслугу через такі по-няття як діяння, діяльність, поведінка, вчинок.

о.в. Малько також спробував провести класифікацію заслуг за різними критеріями [2, c. 199-202]: залежно від рівня заслуженого вчинку, відповідно до умов здій-снення соціально активних дій, залежно від характеру досягнутого загальновизнаного результату, залежно від суб’єктного складу заслуги, відповідно до ступеня соці-альної корисності, залежно від ставлення особи до свого заслуженого вчинку і його наслідків, за формою вира-ження заслуг в законодавстві, залежно від галузі (сфери діяльності), за кількісними характеристиками, залежно від характеру і виду заохочення. дещо доповнила та роз-ширила цю класифікацію Є.в. тіпікіна [1, c. 87-96].

розглянемо запропоновану вказаними авторами кла-сифікацію.

розглядаючи заслугу як підставу для застосування заохочення у праві в якості «противаги», протилежності правопорушенню як підстави юридичної відповідаль-ності, вчені-правознавці торкалися поняття юридичного складу заслуги, наголошували на необхідності його роз-

13

Науковий вісник Ужгородського національного університету, 2012♦

роблення. Ґрунтовне дослідження цього питання здій-снила Є.в. тіпікіна [1, c. 109-136]. науковець вважає, що для заслуги характерні всі обов’язкові елементи складу правопорушення.

за аналогією зі складом злочину [3, c. 89] склад за-слуги – це сукупність встановлених юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають суспільно корисний, правомірний вчинок як заслугу.

склад заслуги є [1, c. 113]:– юридичною підставою застосування заохочен-

ня;– умовою правильної кваліфікації заслуг;– підставою для визначення виду і міри заохочен-

ня.отже, як і складу правопорушення, складу заслуги

притаманні суб’єктивні та об’єктивні ознаки, а саме: суб’єкт, об’єкт, суб’єктивна сторона та об’єктивна сто-рона.

на думку Є.в. тіпікіної, суб’єкт заслуги – це фізич-на осудна особа (індивідуальний суб’єкт) і колективний суб’єкт (правоздатна юридична особа, творчий колек-тив, інші об’єднання громадян, які не є юридичними особами, органи державної влади, органи місцевого са-моврядування, регіон, район, місто та інші), які вчинили заслугу [1, с. 113-119].

під об’єктом заслуги розуміються суспільні відноси-ни, на які спрямований заслужений вчинок [1, c. 120].

о.М. караваєв вважає, що об’єктом заохочувано-го вчинку виступають суспільні відносини. при цьо-му автор виділяє в них різні елементи: об’єкти, на які спрямований заохочуваний вчинок, зокрема, правопо-рядок, соціально-економічний і політичний лад, інтер-еси громадянського суспільства і держави, життя, честь, здоров’я людини, власність, безпека та інші; суб’єкти, які виступають в якості сторін у заохочувальних пра-вовідносинах, а також заохочувальні норми як елемен-ти реальних правовідносини. суб’єкт заохочувального вчинку, впливаючи на конкретний об’єкт, прагне до на-стання позитивних наслідків, між суб’єктом і об’єктом заохочувальних правовідносин виникає зв’язок, який має відношення до обов’язків суб’єкта [3, c. 86].

суб’єктивна сторона заслуги – це сукупність ознак, що характеризують суб’єктивне (психічне) ставлення особи до свого заслуженому вчинку і його наслідків [1, c. 122]. вона охоплює свідомо-вольову та емоційну сфе-ри заслуженої діяльності і включає в себе психічне став-лення особи до заслуги і її наслідків.

суб’єктивну сторону заслуги характеризують такі суб’єктивні ознаки [1, c. 127]:

1) суб’єктивне (психічне) ставлення особи до заслу-ги та її наслідків, «відзначення», що виражається в двох формах:

– коли суб’єкт заслуги щиро усвідомлює суспіль-ну корисність своїх дій і бажає їх вчинення, передбачає можливість або неминучість настання сприятливих на-слідків у вигляді загальновизнаного корисного резуль-тату, що перевищує за своїми масштабами результати звичайних дій (надрезультат), і бажає їх настання для загального блага;

– коли суб’єкт заслуги формально усвідомлює суспільну корисність своїх дій і здійснює їх лише для вигляду, маючи на меті заохочення, передбачає можли-вість або неминучість настання надрезультату і прагне до його настання тільки заради того, щоб бути заохоче-ним, відзначеним, прославленим;

2) мотив;3) мета;4) емоції.суб’єктивна сторона заслуги має таке правове зна-

чення [1, c. 128]: 1. вона є обов’язковим елементом складу заслуги і підлягає встановленню при кваліфіка-

ції вчинку. 2. дає можливість відмежувати заслугу від звичайної правомірної поведінки. 3. впливає на обрання конкретного заходу заохочення.

об’єктивна сторона заслуги – це зовнішнє виражен-ня заслуги в об’єктивній дійсності. це сукупність зо-внішніх ознак, що характеризують заслужений вчинок. об’єктивну сторону складу заслуги характеризують такі обов’язкові ознаки:

– заслужений вчинок;– наслідки;– причинний зв’язок між заслуженим вчинком і

наслідками.об’єктивна сторона заслуги має таке правове значен-

ня [1, c. 134]:а) надає можливість відмежувати один склад заслуги

від іншого;б) впливає на іншого кваліфікацію вчинку;в) сприяє встановленню елемента складу заслуги –

суб’єктивної сторони заслуженого вчинку;г) розкриває характер заслуги (її якісну сторону);д) допомагає визначити наслідки заслуженого вчин-

ку, загальновизнаний, корисний результат, що перевер-шує за своїми масштабами результати звичайних дій (кількісна сторона).

склад заслуги не менш важливий, ніж склад право-порушення, більш того, знання про нього необхідні юри-дичній науці. знаючи суб’єктивні й об’єктивні ознаки певних заслуг, закріплених в нормах права, можна квалі-фікувати суспільно корисний вчинок як заслугу, що до-зволяє визначити наявність конкретного складу заслуги в діях суб’єкта і запобігти зловживанням повноваження-ми у сфері заохочувальної діяльності, суттєво звузивши можливості розсуду суб’єктів заохочення в правозасто-совній діяльності.

щодо аналізу чинного законодавства україни слід наголосити, що воно не дає чіткого переліку підстав для застосування заходів заохочення. підставою для засто-сування таких заходів, як випливає, наприклад, зі змісту ст.ст. 48, 143 кзпп україни, є успіхи працівника в роботі. дещо деталізує підставу для застосування заохочення ст. 145 кзпп україни, відповідно до якої працівникам, які успішно й сумлінно виконують свої трудові обов’язки, надаються в першу чергу переваги та пільги в галузі соціально-культурного і житлово-побутового обслуго-вування (путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, поліпшення житлових умов і т. ін.). таким працівникам надається також перевага в просуванні по службі.

аналогічні до наведених у ст. 145 кзпп україни підстави заохочень працівників закріплені і в проекті трудового кодексу україни (ст. 269), однак пропонують-ся дещо інші формулювання, а саме: успіхи в роботі та сумлінне виконання трудових обов’язків.

відповідно до ст. 146 кзпп україни за особливі тру-дові заслуги працівники представляються у вищі органи до заохочення, до нагородження орденами, медалями, почесними грамотами, нагрудними значками і до при-своєння почесних звань і звання кращого працівника за даною професією. таким чином, законодавець називає ще одну підставу для застосування заходів заохочення: особливі трудові заслуги працівника. Хоча конкретизації поняття таких заслуг у кзпп немає.

у трудовому кодексі російської федерації питан-ню заохочення працівників законодавцем присвячено лише ст. 191. відповідно до неї роботодавець заохочує працівників, які сумлінно виконують трудові обов’язки (оголошує подяку, видає премію, нагороджує цінним по-дарунком, почесною грамотою, представляє до звання кращого за професією). інші види заохочень працівни-ків за працю визначаються колективним договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також статутами і положеннями про дисципліну. за особливі

14

Серія ПРАВО. Випуск 19. Том 1♦

трудові заслуги перед суспільством і державою праців-ники можуть бути представлені до державних нагород. отже, підставами для застосування заходів заохочення до працівників російський законодавець вважає сумлін-не виконання працівником трудових обов’язків або його особливі трудові заслуги перед суспільством і держа-вою.

відповідно до указу президента україни від 18.08.1992р. «про заснування почесної відзнаки прези-дента україни» почесною відзнакою президента укра-їни нагороджуються громадя�